p0chemuchka

Відчуття таке, ніби кожну кісточку переламали, а потім то все зібрали і обмотали бинтами. Зламаний я.
Колись прочитав думку: "Поставив ціль і не звертай з неї". Зараз я багато чого роблю автоматично. Складається враження варто лише зупинитися перепочити і повернути попередній темп буде дуже важко.
Так от до чого я це все? Як часто ви працюєте в надсилу?

Маю 8 інвайтів в google wave. В кого ще нема?

Сьогодні був непоганий день по насиченості, хоча минуле отруєння ще давало про себе знати. Дуже плідним день не вийшов. Проте я зміг після роботи пограти і повчити англійську. А ще я знайшов кілька нових музикантів, які зарядили мене позитивом. Доброї ночі вам, хто читає.

Посвятили квартиру, пограв на ф-но.

Сегодня общался по скайпу и в конце разговора мне выдали такое сообщение:
"Я тебя поняла. Ну что ж, начинали с секса, закончили концом света. Ладно, больше не буду к тебе приставать."

Вчора день пройшов насичено, але безвідповідально.

Вже кілька днів не звітувався. Так буває коли немає під рукою компютера, або коли горить кілька дедлайнів. Та добре - що добре закінчилося і я знову відновлюю нормальний життєвий ритм.
Зробив кілька висновків: не варто розпорошуватися на купу речей, треба навчитися говорити ні, щоб слово так не ламало всі інші плани, спорт корисна штука, в мене ще існує проблема з харчуванням.
Почав активно робити зарядку кілька разів на день: ніщо так не підвищує тонус і дозволяє зосередитися на речах, як фізичні вправи. Скажу чесно почати було дуже важко. Після довгого сидячого способу життя - фізичні вправи - це муки, та за кілька днів без них жити не можеш :).

Вчора, так сталося, мені не вийшло сісти за компютер. Життя так сказать втягнуло в свій вир. Тому як і обіцяв - відзвітуюся. Проснувся 9,30, зробив ранкову зарядку фізичними вправами, сходив до церкви, де надривав голос в хорі, зайшов на роботу, перевірив пошту, намалював ще одну ментальну карту, зробив 2 завдання з іноземної, поїхав в гості до діда з бабусею, відіграв 1,5 год. за фортепіано (вивчив майже 3 такти джазової пєси), знову фізичні вправи, попив теплого молока, почитав книжку, і в сон.
ПС. Трішки змінилися плани. Місяць, про який я писав минулого тижня почну з Грудня.

позичив в
olegtinkov

1. Иосиф Гофман  «Фортепьянная игра»
2. Борис Акунін "Любовник смерти"

Гофман: Найкраще з того, що я прочитав з методики вивчення фортепіанної гри. Толкова річ.
Акунін: Ще одна з серії про Ераста Фандорина. Нічого особливо нового не знайшов.

Отулыбавшись, мсье Аоно отмочил свою обычную штуку, от которой соседей по столу с души воротило: достал из кармана бумажную салфеточку, громко в нее высморкался, скомкал и аккуратненько уложил мокрый комок на краешек своей грязной тарелки. Любуйся теперь на эту икэбану.

Здається ланцюжок тягнеться далі Шекспіра з його відомим "бути чи не бути".

Питання яким я собі дурив молоду голову виявляється не вартує і ламаного гроша. І справа не в тім що питання дурне і на нього немає відповіді. Відповідь на нього є, ще й не одна. От тільки людина, з її его і самообманним - "пуп землі", не хоче його прийняти.
Ніхто ж не питає в чім зміст процесу прийняття їжі, чи походів в туалет, чи вмивання, чи відпочинку. Все й так ясно.
Коли тварина хоче їсти вона шукає їжу, коли хоче по "великому чи малому" - робить це і не питає себе: "А для чого я це роблю". Звичайно зміст їдіння не в гівні яке є продуктом переробки, а в тому що їжа дає нам сили жити і творити.
Інколи я попадав на твердження, що треба підходити до цього питання з іншого кінця - з боку смерті. На мою думку це майже те ж саме що копатися в гівні шукаючи зміст процесу прийняття їжі. Смерть це кінець, ніщо, небуття, продукт переробки життя. Звичайно не є поганим уявити повністю своє життя і на основі закладених моральних принципів будувати його згідно тої ж схеми в голові. Це навіть добре, та мінус підходу в тому, що принципи цілі, бажання людини постійно міняються тому так гарно написаний сценарій мало кому вдасться виконати.
В спрощеному розумінні людина мало чим відрізняється від тварин, лише наявністю додаткового кілограму сірої речовини в голові. Вона ж і мішає нам жити при неправильному використанні.
Такі питання виникають здебільшого в людей в яких мозковий ступор. От сиджу я на дивані перед телевізором і роздумую про зміст життя. Брєд божевільного. Мозок сконструйований так, що постійно шукає нових вражень та знань. А картинка в телевізорі його не просто обманює, а ще й повторюється сотні раз. І як не стати дебілом?
У справді творчих людей не буває творчої кризи чи ступору, тому що під час роботи ідей появляється все більше і більше в геометричній прогресії, тільки встигай, що записувати і пробуй втілювати. А найгірше це відірвати дупу від дивану, яка вже почала туди вростати.
І суть не в творчій професії, якою іменуються дизайн чи малювання, чи музика. Це звичайні професії і творчість тут присутня в такій же мірі як і в других професіях. Можна намалювати 10 ідентичних копій однієї картини, зіграти 3000 раз один твір по нотах, намалювати логотип в одному стилі, так як замовникам пофіг бо вони вже бачили схожий логотип в іншої контори і вважають - це круто, а мозок рве і метає вогнями недовольства. Тоді появляється депресія, питання змісту життя і схожі, вплоть до суїциду. Потрібно помічати деталі, несумісності, включати уяву, абстрактне мислення, щоб придумувати нові ходи, не залежно від типу заняття. Потрібно зацікавити мозок чимось, навіть заняттям не сумісним з професією, тоді питання в сенсі життя відпаде, бо жити буде цікаво.

Із власних спостережень: Ніколи не зустрічав успішних людей які б переймалися сенсом свого існування.

Я все більше схиляюся до думки, що життя потрібно розглядати як єдиний і цільний твір, судити про який можна лише після того як дочитається остання сторінка. Тут невелике значення має і довжина твору, так як маленька талановито написана новела може сподобатися більше ніж великий і погано написаний детектив.

Прийшов час написати про мою першу мандрівочку в Польщу минулих вихідних.
Як завжди плани перевернулися з ніг на голову і замість прекрасного Кракова я попрямував в Перемишль ще й без фотоапарата.
В Пятницю о 3:30 поїздом з Тернополя не виспаний вирушив до Львова. Що не доспав досипав вже в самому поїзді. Помітив цікаву річ: на Львівському ж/д вокзалі платний лише жіночий туалет. А й справді за що там платити :)

Львів:

Цікавий і невідомий. Скільки разів бував в тому місті, так жодного разу не погуляв по ньому толком.
Приїхав до Львову в 6:00 ранку (на 7:20 автобус до Перемишля), та виявляється не так вже й легко попасти на автовокзал Стрийський. Як говорили таксисти: "сьогодні субота, то вже нічо туди не ходить. давай тебе підвезу."
Зрозумів, що треба валити далі. (Як виявилося автобуси до вокзалу ходять кожні 2-3 хв. не залежно від дня тижня)
Так от стою на зупинці скучаю з двома дівчатами які зібрались теж кудись на вихідні відпочити, і чекають маршрутки до Стрийського автовокзалу.
Через 15 хвилин чекання вони розуміють, що спізнюються і йдуть до дому і як на зло, як тільки вони пішли, підїжджає автобус, що прямує до автовокзалу.
Вийшов я довольний як слон, що встиг, та не тут то було. Квиток то я взяв, а автобус не приїхав. Поламався в дорозі. Квиток переписали на наступний рейс і я пішов шукати інтернет і чекати автобус на 8:20. Інтернет звичайно я не знайшов, тільки купив в кафешці місцевій чай за 3 грн. (вірніше - кипяток в одноразовому стаканчику в який кинули пакетик "Ліптон" і то без цукру, хоча палочку для замішування дали). Отак годинку просидів годуючи місцевого обшарпаного кота і бомжика (горобця місцевого), який ховався під урною для сміття але зовсім не боявся людей.
Водій автобуса попався теж не звичайний: Замість перевірки квитків він спитав: "Ну шо їдемо?" :) Так і поїхали.

Кордон:
Повний капець. Туалету нема, в модному на вигляд магазині одні чіпси в три дорога, і обличчя в прикордонників такі ніби їх довго не випускали з клітки. Та якось після кількох годин чекання ми таки проїхали на Польський пункт. Різниця разюча - 2 туалети, кавові автомати, магазин, жінки в формі симпатичні, мимоволі оглядаєшся за ними, прикордонники майже завжди ввічливі.

Проходження кордону зайняло 5 годин, далі - Польща.

Польща (Перемишль):




Першим знаком який привернув увагу був "Tartak Przhemyshl", як виявилося це назва фірми, що займається деревом.
Всього годинку в Перемишлі, а вже встиг поділитися піцою з жебраком, змучитися по дорозі до замку і замилуватися краєвидами міста. Дороги з нашими не порівняєш - як вилизані. Костьоли всі відреставровані.
Попав в католицький костьол, де готували весілля - на стільки гарно (як в фільмах) вбраний костьол, що аж дух захопило, а по сусідству з костьолом академія органної музики звідки чути музику.
Потім ще попав на українське весілля в грекокатолицькій церкві. Особливістю було те, що всі( і гості, і молоді) були в українських строях. Мінусом Перемишля знайшов лише одне - нема де поїсти, одні пивярні і всюди море мяса. А так все дуже і дуже мило.

Повернення назад:
Перехід кордону зайняв до 10-и хв. і то через те, що йшов пішки.
Ось таке було повернення в сумні реалії України.